Через місяць Олег зник. Не прийшов на побачення, не відповідав на телефонні дзвінки. І коли врешті вдалося додзвонитися до майже офіційного нареченого, почула: трапилася прикра помилка, кохання як такого не було. «Пробач, але ти мені не пара», — холодно відрізав Олег і поклав трубку

Різне

Звичайно, знайшлись люди, які насміхались з її роботи, і з її кандидатської, і взагалі… Але це вже Раїсу не дуже обходило і вважала за краще для себе взагалі на ті кпини менше уваги звертати.

Лягати спати власне уже не було коли, і вона пішла на кухню готувати собі каву, а п’ятирічному внуку Андрійку, що кілька днів гостює у неї, його улюблену страву — смажену картоплю. За сніданком Андрійко розповідатиме про свої рожеві сни і випитуватиме, куди вони сьогодні підуть гуляти. А потім приїде її єдина дочка Алла і забере внука додому, хочеться вірити, що Алла за дві доби відпочила і відіспалася. Вона молода, здорова молодиця — справиться, їй, Раїсі, ніхто не допомагав і все обійшлося добре: Алла виросла і вродливою, і розумною, вдало вийшла заміж, А що ще треба?!

Потім Раїса вирішила, що необхідно й себе привести в порядок.

Сорок п’ять років — не двадцять і навіть не тридцять п’ять. Варто трохи розслабитись і в дзеркалі відображається щось пом’яте «не першої свіжості». А бажано, щоб цього не бачили співробітники та знайомі. Так, вона молода бабуся, але це додає певну пікантність, коли видаєшся на десять років молодшою, ніж записано у паспорті. Та й з Олегом, можливо, трапиться зустріч. Адже Рівне — велике село, та й взагалі світ тісний. Думка про Олега підбадьорила Раїсу і вона рішуче попрямувала у ванну. Олег… Якщо вони, нарешті і зустрінуться, колишній коханий повинен із першого погляду зрозуміти, від кого він відмовився понад двадцять років тому. Якщо він до цієї пори одружений на Марії — тим гірше для нього. Очевидно, вона не зуміла зберегти молоду вроду, та й блондинки із їх ніжною шкірою в’януть швидше, ніж… Ніж всі інші жінки.

Раїса критично оглянула себе в дзеркалі. Фігурка в нормі. Півкола під очима — наслідок безсонної ночі — можна без проблем приховати під пудрою. Боже, хіба нині мало засобів в арсеналі жінки, яка бажає і уміє підкреслити свою привабливість і навіть, якщо гіпотетична зустріч із Олегом сьогодні не відбудеться, все одно буде кого порадувати своїм квітучим виглядом, завжди залишається Володя — незмінний супутник протягом десяти років, найближчий друг, помічник, за ним взагалі, як за фортечним муром, за яким мріє сховатися кожна нормальна жінка.

Чому, до речі, вона досі не вийшла за нього заміж? Майже кожного тижня він пропонує їй руку і серце, все у квартирі Раїси фактично зроблено його руками. Крім того, безмежно любить готувати їсти. Дуpна, що ще не розписалася, із ним. Такі чоловіки на дорозі не валяються…

А якщо вона все таки зустріне Олега? Формально вільна жінка може чинити із собою як заманеться. А раптом Олег, побачивши її і дізнавшись, чого вона добилася у житті, захоче повернутися і почати із чистої сторінки?
Ввечері, як завжди, спочатку зателефонував, а потім і з’явився Володя. Приніс два пакети продуктів. Бо насправді Раїса була нікудишньою господинею, хоча вміла помпезно прийняти гостей, могла яскраво продемонструвати перед ними свій кулінарний талант, але не більше. Для самої себе лінувалася навіть каву заварити — користувалася розчинною.

Зустріч пройшла за звичним сценарієм, вранці, збираючись на роботу, Володя ніжно обняв Раїсу за плечі і прошепотів:

— Ну що, одружимося?

— Зідзвонимся, — відповіла у стотисячний раз.

Все як завжди. Таке життя її влаштовувало.

Через кілька днів Раїса ледь втислася в тролейбус і примостилася на щойно звільнене місце. Мимоволі кинула погляд на сусідку по сидінню і враз впізнала колишню подругу.

— Марія? — майже беззвучно запитала.

Жінка також глянула на неї вицвілими очима:

— Раїса?

Як вони дружили понад двадцять років тому, коли вчилися у педінституті. Все у них було спільне: мрії, губна помада, книги, улюблені кінофільми. Раїса щиро заздрила Марії, в усьому намагалася її наслідувати, якщо не копіювати. Саме тоді й з’явився Олег. Високий, в імпортних сонцезахисних окулярах, а також володів гарними манерами і феноменальною пам’яттю. Міг цілими вечорами цитувати улюблених поетів. Сам складав вірші. Два місяці Раїса перебувала немов у солодкому сні, чарівному забутті. І справа вже йшла до весілля.

Марія була повністю поінформована про роман подруги, але познайомитись із Олегом чомусь особливо не прагнула. Але Раїса наполягла, їй важко було усвідомити, що коханий і найкраща подруга досі не знають одне одного. Із цією метою організувала невеличку вечірку, прийшла і Марія: підфарбована, вишукано вдягнута, зовні майже загадкова.

Олегу спочатку вона не дуже сподобалася. Але таке почуття виникло взаємно. А ще через місяць Олег … зник. Не прийшов на побачення, не відповідав на телефонні дзвінки. І коли врешті вдалося додзвонитися до майже офіційного нареченого, почула: трапилася прикра помилка, кохання як такого не було, а все снувалося навколо легкої симпатії, жалю до не надто вродливої і не надто інтелігентної, закомплексованої із ніг до голови дівчинки. «Пробач, але ти мені не пара», — холодно відрізав Олег і поклав трубку.

Раїса за розрадою кинулася до Марії, але не застала її дома. Не знайшла подруги ні через день, ні через тиждень, ні через місяць. Згодом випадково зайшла у пересічне кафе і побачила за столиком воркуючих Олега і Марію, які були так захоплені один одним, що нічого не помічали довкола. Раїса хотіла підійти до них з’ясувати, за що вони, так з нею, але не вистачило сили. Уже з вулиці її відвезли у лiкарню.

А через шість місяців після того народилася Алла. До Раїси доходили туманні чутки, що Марія з Олегом побралися, але не все у них складається гаразд. Потім ніби розлучилися. Проте ця інформація також якась непевна. На колишню подругу їй було глибоко наплювати, а ось сценарій зустрічі з Олегом у свідомості жив тривалий час і обростав уявними подробицями. Але в житті Раїса зробила все, щоб стати незалежною, забезпеченою, красивою і щасливою, якщо це можна назвати щастям?

Раїса уважніше подивилася на колишню подругу і про себе відзначила, що та на вигляд має років так із шістдесят:

— Як живеш, Маріє?

— В основному погано. Їду із лiкаpні від сина…

— Щось серйозне?

— Депpecія. А в чотирнадцять років це погано, — сказала, аби сказати.

На наступній зупинці вийшли і завітали у кафе.

— Ти заміжня?

— Ми з Олегом розлучились, але живемо в одній квартирі, як сусіди. І після роздумів продовжила. —Взагалі тобі пощастило, що я забрала собі цей скарб. Все життя йому віддала, молодість, вроду, скількох перспективних чоловіків відшила… А що маю? Iнвaлiдність, хвopого сина, штамп у паспорті про розлучення і кімнатку у трикімнатній квартирі.

…Розійшлись колишні подруги на розі вулиць. Раїса повільно пішла додому, її мучило відчуття, що сходи, якими вона все життя карабкалася вгору, виявилися перевернутими і верхня сходинка опинилася у глибокому і похмурому підвалі. Протягом 20 років вона все робила, щоб довести Олегу його помилку. Але життя зробило це краще за неї…

Наступного ранку, проводжаючи Володю на роботу, трепетно чекала традиційного запитання, заготувавши привабливу відповідь. Але він обнімає її за плечі і ніжно шепоче:

— Здзвонимося?

— Давай краще одружимося, — тихо відповіла Раїса і сіла на табуретку. Догралась, — сумно подумала вона. — Тягнула час, чекала казкового принца. Тепер доведеться кусати лікті…

Але наступної секунди міцні руки підняли її і закружляли по кімнаті. А Володя спромігся промовити:

— Виявляється, я стільки років неправильно повідомляв пароль? І не соромно було мене так мучити?

Соромно Раїсі не було. Було на диво спокійно. Сходи, що вели вниз, залишилися позаду, та й взагалі можна дозволити собі перепочити.

Автор – Марія СИВУЛЬСЬКА.

Фото – pixabay.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Sharing is caring!